Історична довідка
Прорізуючи очерети та осоки, то звиваючись, то випростовуючись срібною стрічкою, дзюркотить у широкій долині річка Стугна. А по обидва боки від неї, неначе крила штучного птаха, лягли два сусідні села.
Червона Мотовилівка розташована понад р. Стугна. На протилежному березі – село Велика Мотовилівка. Хоч села і розділені Стугною, але в їх житті багато спільного. Спільною, перш за все, є історія заснування і спільна назва Мотовилівка.
Багато народних переказів про назви населених пунктів пов’язані з боротьбою за незалежність. Одним із найстаріших населених пунктів, що згадуються в літописах, є Мотовилівка. Це поселення сягало корінням в ІХ-Х ст.
За однією з наукових версій, це було місто Міна, жителями якого були греки. Місто розташувалось на великому пагорбі, внизу протікала широка р. Стугна. В місті було понад 600 будинків, укріплений замок, церква. Під час набігів половців, печенігів місто не раз зазнавало спустошення, що одного часу його стали називати Порожнім Городищем.
Згодом пустир почав заселятися людьми, яких приваблювала багата навколишня природа та повноводна річка. Городище прибирає назву Гуляники. З ХV ст. Гуляники перебували у володінні київських князів, часто спустошувались татарами.
У 1560 р. київський воєвода К.О. Острозький подарував це передмістя як державну власність Івану Мотовилу. Гуляники одержали нову назву – Мотовилівка. Невідома доля як цього нового володаря Мотовилівки, так і його нащадків.
У 1595 р. король Зігмунд ІІІ віддає у по життєву власність Мотовилівку Яну Аксаку, який був київським воєводою та суддею, довіреною особою Костянтина Острозького.
У 1608-1613 рр. Ян Аксак будує в Мотовилівці для оборони від татар містечко, а у 1630-1649 рр. Мотовилівкою править Стефан Аксак (син Яна), який в юнацтві служив сотником у гетьмана Сагайдачного і ходив з ним на Москву та Хотин проти турків.
У 1650 р. за спеціальним універсалом Богдана Хмельницького (за проханням жінки Стефана до Івана Виговського) в Мотовилівку направляється козацький загін під командуванням Андрушевича.
У 1649 р. в Мотовилівці перебувала козацька сотня, яка належала до Київського полку, сотником був Іван Половець.
У 1664р. поляками будується бастіон, або так звана «Вежа Чернецького», яка збереглася до нашого часу.
У 1665 р. Мотовилівку зайняв овруцький полковник Дем’ян Децик, який був проти польського панування на Правобережній Україні. В цей час Мотовилівку двічі відвідує гетьман Лівобережної України Іван Брюховецький, але Децик залишив Мотовилівку, і її зайняли поляки.
1 листопада 1665 р. рейтарська рота з полку Тургеньєва під командуванням Сінятіна зруйнувала Мотовилівку повністю.
У 1667-1793 рр. по Стугні проходив кордон між Польщею та Росією.
З 1686 р. по 1704 р. в Мотовилівці розташована сотня Семена Палія. У 1704р. Мотовилівку займають козаки І. Мазепи.
Історичні події початку ХVIII ст. зумовили появу нового населеного пункту – села Червона Мотовилівка.
У 1711 р. в Мотовилівку повертаються Аксаки, а козаки, що оселились в Мотовилівці, під керівництвом отамана Григорія Стоцького переселились на лівий берег Стугни і заснували нове село, що тепер називається Червоною Мотовилівкою. Спочатку це поселення називалось Отаманським.
Григорію Стоцькому не вдалося село закріпити за козаками, і в 1720 р. за розпорядженням гетьмана Лівобережної України Скоропадського воно разом з Плесецьким відійшло до Києвобратського монастиря і стало називатися Чернечою Мотовилівкою.
Село Велика Мотовилівка – найстаріше за віком на території Червономотовилівської сільської ради. Воно дало початок, як пише відомий дослідник та історик Фастівщини Едвард Руліковський, Мотовилівському ключу, до якого належать Мотовилівка Казенна, Мотовилівська Слобода, Гемнівка, Солтанівка Велика та Мала, Порадів, Руликів та хутір Борова.
Перша згадка про населення міститься у повідомленні панського посла – нунція Бруно Стефано, який, повертаючись з Києва, зробив у 1018 р. запис про те, що на березі р. Стугна знаходиться м. Міна, засноване греками, коли князь Святослав пішов походом на хазар (тобто в 965 р.). Пізніше місто піддавалося руйнівним нападам печенігів та половців. І довгий час ця місцевість була незаселеною. Звідси походила тодішня назва Пусте Городище.
У 1093 р. князі Святополк, Володимир Мономах та його брат Ростислав виступили проти половців. Княжі війська перейшли Стугну і були розбиті степовиками, а Ростислав потонув у річці. (Цей епізод описаний у «Слові о полку Ігоревім».)
Пізніше князь Святополк уклав з половцями мирний договір, одружившись з дочкою хана Тугорхана, і з цього приводу на межі володінь відбувався банкет на притоці Стугни – Гулянці. Звідси походить назва «Гуляники». В 1159 р. у літописі князя Андрія Боголюбського записано, що на жителів Гуляників накладено десятину на користь Київської лаври.
У 1560р. воєвода Київський, князь Костянтин Острозький подарував це помістя Івану Мотовилівцю, після чого Гуляники дістали назву Мотовилівка.
З 1720 року лівобережна частина Мотовилівки (сучасна Червона Мотовилівка) була закріплена за Київським монастирем і відтоді носила назву Чернеча Мотовилівка. З 1786 р. по указу Катерини ІІ ці землі вилучаються у монастиря і передаються до казни. Лівобережна Мотовилівка почала називатися Казьонною Мотовилівкою, а правобережна – Великою або Польською Мотовилівкою. Після поділу Польщі село остаточно відійшло під протектор Росії і почало називатись Панською або Великою Мотовилівкою.
31 грудня 1825 р. 1020 солдат на чолі С.І. Муравйовим-Апостолом увійшли у Велику Мотовилівку і розмістилися в маєтку Едварда Руліковського.
Земля навколо села належала поміщикам Берті Тарнавській, Старикову, Станкевичам та громаді Казьоної Мотовилівки. У 1880-1890 рр. у Великій Мотовилівці проживав у Берти Тарнавської художник М.О. Врубель. На той час у Великій Мотовилівці був великий базар, шинок, 3 кузні, приватні магазини, млин, 4-класна школа, а в Казьонній Мотовилівці працювала початкова школа.
